Сценарії виховних заходів

 Вечір поезії   «Спини мене, отямся і отям…»          

Мета: познайомити учнів з історіями кохання головних героїв творів української літератури та українських авторів (зокрема Марусі Чурай); розвивати навички  вміло декламувати вірші і поглибити знання з літератури; прищеплювати інтерес до поезії, розвивати любов до мистецтва слова;показати учням красу та складність людських почуттів; виховувати вміння розуміти та поважати почуття свої та інших людей, здатність співпереживати; відповідальність перед собою та людьми за свої вчинки.

Ведуча:   Ти і я – мелодія дзвінка.

Ти і я – вина п’янкого солод.

Ти і я – потік швидкий струмка.

Ти і я – вогню гарячий холод.

Ти і я… Ти і я…Я і ти.

Ми удвох на липневім світанку.

Розійшлись ленінградські мости,

Ну, а ми ще чекаємо ранку.

Я і ти… Ти і я… Тільки ми.

І нікого у цілому світі.

Небеса розітнемо крильми,

Заблукавши у теплому літі.

Я і ти… Ми удвох… Тільки ми…

Під дощем прохолодним блукаєм.

Лиш для нас зацвітає жасмин,

Бо він знає: ми вірно кохаєм.

                                Анастасія Березюк

Ведучий: Довгими вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені

трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов

та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його

покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не

торкнеться до твого серця, заблукавши десь там у далеких степах, не

залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.

Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але

незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська

потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним

вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

Ведуча:   Я не скажу тобі прощай.

 Мою любов забрала злива.

 Я знову плачу…І нехай…

А вчора я була щаслива.

 І вчора я тобі писала,

Що новий день уже воскрес.

І що зима знову настала.

Та ти не бачив тих чудес.

Ти просто жив. Так пересічно.

 Звичайний день у ніч зникав.

А я хотіла так незвично,

Щоб просто ти мене кохав…

                             Анастасія Березюк

Ведучий: Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів,

невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить

людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а

іноді змушує тяжко страждати.

Ведуча: Тому сьогодні хочеться згадати про  образ Марусі Чурай. Це красива дівчина, добра, щира, наділена талантом. Її щиро кохав Іван Іскра, але серце Марусі належало Грицеві Бобренку. Він був вродливим парубком і справним козаком, але слабовільним і безхарактерним. Гриць перебував під впливом своєї матері, котра не хотіла нічого знати про одруження сина з Марусею, тому й заставила сина одружитись на багатій дівчині.

            Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а карає себе через те, що не побачила раніше, що вони нерівня з Грицем по духу, а "нерівня душ - це гірш, ніж нерівня майна!"

Постановка «Маруся Чурай»

Автор:

Бобренчиха лишилася вдовою,

Лютіша стала до роботи вдвоє.

Стару людину ганити негоже,

Та й, власне, що ж, відомо вже давно:

Співає кожен, хто якої може.

І так співає, як йому дано.

Хто про калину, хто про джиґуна.

А в неї завжди пісенька одна.

Бобренчиха до Гриця:

Чого сидиш? Одвик хазяйнувати.

Мені б оце невістку молоду.

А то все мати, мати, мати, мати!

Чи я коли хоч помочі діжду?

От ти прийшов з великого походу,

А не приніс ні слави, ні добра.

Сидиш, мовчиш, ні за холодну воду.

Та й не гуди, що я уже стара.

Все дивишся, та якось наче здалеку.

Все думаєш, і лікоть на столі.

То все небесні, сину мій, мигдалики.

А треба жити, сину, на землі.

Тече повітка. Хата занекояна.

Підмокло сіно. Поламався віз.

Все просить рук. Усе кричить хазяїна.

І грошей, грошей треба позаріз!

Гриць:

Чого ви, мамо, є в нас, слава Богу,

Хліб і до хліба, поле і воли.

Бобренчиха:

Якби ти взяв ще дівчину не вбогу,

То, може б, якось ми і прожили.

В тії Марусі що не слово - насторч.

Та ж там росте на хаті кропива.

Мені таку невістку ані на оч,

Ні на оч, сину, поки я жива.

Гриць:

А що покрив я дівчину неславою?

Не буде, мамо, доля нам сприять.

А гроші? Он у горщику під лавою,

Ще й попелом притрушені стоять.

Бобренчиха:

А то твої? Чи ти доклав старунку?

Чи ти укинув таляр хоч туди?

Ну що ж, іди, бери свою чаклунку,

Бо гроші є у матері,- веди!..

Іди, женись, хай буде не по-людськи.

Але як пустка свисне у печі,

То, наплодивши злиднів, голопуцьків,

Не посилай до баби по харчі.

Щоб так і знав: як сходитиму з світу,

То не лишу тобі і заповіту.

Все одниму на церкву й монастир,-

На всю Полтаву будеш багатир!

Маруся до Гриця:

Що воно за диво?

Під Берестечком бився ти сміливо.

Під Зборовом також і під Пилявою

Своє ім'я ти не покрив неславою.

І тільки у домашньому бою

Сміливість раптом втратив ти свою.

Гриць:

Не смійся. Так воно і є.

Не так ті кулі козаку страшні,

Як це щоденне пекло метушні.

Я поки міг, то якось відгризався.

А в неї ж, знаєш, не язик - жало.

Що я намучивсь, що я натерзався!

А потім здався, ради не було.

Отак і сталось. Вийшов я із хати.

Дядьків своїх узяв у старости.

І сам не знаю - щоб одну кохати,

А другу в церкву до вінця вести.

Я мучуся. Я сам собі шуліка.

Є щось в мені так наче не моє.

Немов живе в мені два чоловіка,

І хтось когось в мені не впізнає.

Тобі дано і вірити, й кохати.

А що мені? Які такі кущі?!

Нелегко, кажуть, жити на дві хати.

А ще нелегше - жить на дві душі!

Відступник я. Нікчемний я і ниций.

Але ти любиш і тому прости.

Життя — така велика ковзаниця.

Кому вдалось, не падавши, пройти?

Коли я там і говорив, і клявся,

Я знав одне: збрешу - не помилюсь.

Як хочеш знати,- так, я їм продався,

Але в душі на тебе я молюсь!

Маруся (різко):

Йди собі, іди!

Гриць:

Мені ж нема куди. Маруся.

Іди до неї. Будеш між панами.

А я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

(Тихо звучить мелодія пісні «Ой не ходи, Грицю»)

Маруся:

...Лежала тінь від столу і до печі.

Лампадка тріпотіла в божнику.

А він сидів, зіщуливши ті плечі

І звісивши ту голову тяжку.

Торкнувся шклянки білими вустами.

Повільно пив. І випив. І погас.

Ой сонце, сонце, промінь твій останній!

Оце і є вся правдонька про нас.

Не помста це була, не божевілля.

Людина спроста ближнього не вб'є.

Я не труїла. Те прокляте зілля

Він випив сам. Воно було моє.

Звучить пісня «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці…» у виконанні учениць

Ведуча: Кохання – одна з найстраждальніших  тем  літератури

від самого початку її існування. Кажуть, що про любов сказано все, але

не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург чи людина зовсім

не причетна до літератури, у житті обов’язково “пише” свою неповторну

історію кохання.

           Згадаймо хоча б Мавку, закохану у Лукаша,  із «Лісової пісні» Лесі Українки.

Мавчине кохання щире, в нього віриш, його відчуваєш, і хоч Мавка міфічна істота, вона по-справжньому кохає: віддана Лукашеві, терпляча до усієї його грубості та вміє пробачати. Зрада Лукаша підштовхує Мавку у прірву розпачу, страждання, але вона у скрутну мить приходить на допомогу своєму коханому. Вона живе серцем. У серці живе віра й кохання.

Монолог Мавки у виконані учениці:

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю…

Грай же, коханий, благаю!

Ведуча: Так, любов об’єднує два люблячих серця, змушуючи їх битися в унісон.  Та невже всі історії про справжнє кохання такі сумні? Хіба не буває щасливого кохання?

Ведучий: Звичайно, буває! Приміром, кохання Наталки та Петра із «Наталки Полтавки»  Івана Котляревського, яке через довгі роки розлуки та залицяння до дівчини пана Возного, не згасло, а навпаки палало все сильніше.

Учень і учениця в образах Наталки та Петра.

П е т р о: Нaтaлко! Я через тебе остaвив Полтaву і для тебе в дaльніх сторонaх трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодовaлися вкупі у твоєї мaтері, ніхто не воспретить мені почитaти тебе своєю сестрою. Що я нaжив - все твоє: нa, возьми! Щоб пaн возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну і нa тебе іздержaвся. Прощaй! Шaнуй мaтір нaшу, люби свого судженого, a зa мене одпрaв пaнaхиду.

Н a т a л к a: Петре! Нещaстя моє не тaке, щоб грішми можнa од його одкупитися: воно тут! (Показує на серце). Не требa мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. (Схиляється на плече Петру).

П е т р о: Нaтaлко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нaм поміг перенести біди і нaпaсті, він поможе нaм вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і зaслужить прозвище добрих полтaвців. Зaспівaй же, коли не зaбулa, свою пісню, що я нaйбільше люблю.

Н a т a л к a. Коли кого любиш, того нічого не зaбудеш.

Ведуча. Про кохання люди здавна складали ле­генди, поети оспівували його у своїх віршах. Неперевершені слова Ліни Костенко:

Спини мене, отямся і отям,

Така любов буває раз в ніколи.

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами.

Спини мене, спини і схамени,

Ще поки можу думати востаннє.

Ще поки можу, але вже не можу,

Настала черга й на мою зорю.

Чи біля тебе душу відморожу,

Чи біля тебе полум'ям згорю.

Ведучий: А скільки прекрасних пісень створив наш український народ про кохання, слухаючи які не перестаєш захоплюватися їхньою красою…

Звучить пісня «Ніч така, Господи, місячна, зоряна…» у виконанні учениць

Ведуча: Шановні друзі! Ми намагались вам сьогодні показати, яким різнобічним може бути кохання. Жодне інше людське почуття не здатне так надихати людину на створення прекрасних речей. І не важливо, в якому столітті чи в якій країні ти проживаєш. Ми всі підвладні КОХАННЮ!

Ведучий: Буду тебе ждати, там, де вишня біла

Виглядає з саду тихо і несміло.

Де, здається, спокій і нема нікого.

Тільки завмирає, журиться дорога.

Може, ти не прийдеш, гарна й кароока,

Буде мене пестить нічка одинока.

Буде мене тішить, лагідна та люба,

Цілувать у щоки, розвівати чуба.

Може, ти не прийдеш, лаяти не стану,

Буду сам гуляти з вечора до рану.

Бо й признатись щиро, не тебе я жду.

Жду свого кохання в білому саду.

                                       В.Симоненко

Ведучий: От і закінчився наш вечір. Сподіває­мося, що твори, які ми сьогодні пригадали, і поезії й пісні, які почули, вам сподобались і ви частіше звертати­метеся до творчості українських письменників, коли у вашій душі оселиться любов.

Ведуча: …Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети, -

І почуття, в яких нуртує кров,

І ніжності, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті,

Що може навіть душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі,

Що змусять вас і плакать, і радіти.

Знайдіть найкращі на землі слова –

І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші – в них любов жива!

Тож хай вона у вас в душі не в’яне!

НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ

У сучасній обробці

Дійові особи: ведучий 1,ведучий 2, Чорт, Солоха, козак 1, козак 2,піп, голова ,колядники, Вакула, Оксана, Пацюк, вареник 1, вареник 2, вареник З, цариця Катерина, придворні, дівчина 1,дівчина 2.

  На сцену виходять двоє ведучих.

Ведучий 1. У веселий, новорічний та різдвяний час.

                    До нашого села запрошуємо вас!

Ведучий 2. Хутір наш кругом далеко знають.

                    Добрі люди до Диканьки завітають.

Ведучий 1. Стоїть Диканька під горою в долині,

                    У вишневому садочку у калині.

Ведучий 2. Сьогодні до нас в гості завітайте.

                    І разом з нами свято зустрічайте.

Ведучий 1. Розповімо, якщо цікавить вас,

                    Які пригоди трапились у нас.

Ведучий 2. У зимовий, тихий час

                    Темна ніч зійшла до нас.

                    В небі місяць пропливає

                    Та зірки яскраві сяють.

   Виконується танець зірочок.

Ведучий 1.  Піднялася від землі

У небо відьма на мітлі.

Зірки з неба позбирала,

Собі в торбу заховала.

   Із-за куліс на мітлі їде Солохай збирає зірки.

Ведучий 2.   А з другого боку —

Біс, теж собі в небо ліз.

Із Солохою зустрівся,

Біля неї зупинився.

    Із-за куліс вибігає Чорт.

Чорт.          Заховаю місяць я с е н серед ночі,

Нехай буде темно, хоч витрішкуй очі!

Нехай буде темно — мені горя мало.

Тільки би Солоха мене шанувала!

     Чорт ховає місяць, а потім разом із Солохою виконують пісню на мотив «Уно моменте»  із к/ф «Формула любові».

Солоха.

Я сьогодні мало шкоди наробила.

Збирайся  до мене, вся нечиста сила!

Підійди до мене, любий мій Чортику,

Та й підемо разом з тобою до танку.

Уно, уно, уно, уно моменто,

Ми проведемо експерименте.

Сядемо удвох ми на метленто

І поїдемо швиденько в Сакраменто,

В Сакраменто, в Сакраменто!

Ведучий 1. А т им часом козаки до гостей збирались.

                    А як вийшли з хати — дуже  здивувались!

Козак 1.      Куме! Куме! Подивись, як надворі темно!

І нема зірок а небі, дуже неприємно!

Мабуть, не піду я в гості, повернуся  в хату,

Завалюся на печі й буду собі спати!

Козак 2.        І чого це ти злякався?

Чи не знайдемо стежки?

Та пішли! Не гаймо часу,

Хіба ж ми не козаки?

   Козаки виконують пісню на мотив  «Ой під вишнею».

Ми — поважні козаки гарні, ми чоловіки.

Ось Микола і Тарас, і Омелько, й Опанас!

А я — Чуб — хвацький козак,люблю сало і табак.

П 'ю горілку з квасом і співаю басом.

А я — пан голова, в мене свитка нова.

Люди мене знають і дуже поважають!

Щоб не сумно було, підем разом за село

У дякову хату свято зустрічати!

Ведучий 2. Доки вони розмовляли

І по темряві блукали,

Чорт попереду забіг

І почав трусити сніг.

Чорт.          Я — дуже капосний чортяка,

Нароблю вам переляку.

Буду я робить старанно

Все, щоб вам було погано.

Хай не ступить на поріг

В вашу хату Новий рік!

Кожен час і кожну мить

Буду шкоду я робить!

   Чорт кидає у козаків снігом, потім ховається за куліси.

Козак 1.       Бач, якась нечиста сила

Снігом очі затрусила!

Де Грицько? Де Опанас?

Зовсім я не бачу вас!

Ведучий 1.  Розгубились козаченьки,

В гості не попали.

Довго одне одного

В темряві шукали.

Ведучий 2.   А Солоха назбирала зірочок багато,

                      Сіла собі на мітлу й поїхала до хати.

Солоха.        Не можу жити без обману!

                      Що б таке зробить погане?

   Стукіт у двері.

Солоха.        Хтось стоїть біля дверей.

                      Чи не принесло гостей?

   Входить піп.

Піп.              Добрий день! Вітаю вас зі святом!

Хай міцною буде ваша хата!

А я оце до селян походжаю,

Нечисту силу з хати виганяю!

А скажи мені, люба кума,

У тебе чорта в хаті нема?

Солоха.       Та що ви, панотче!

Я жінка проста,

Ніколи й не бачила ніякого чорта!

Я й сама його боюся,

Ходжу до церкви і Богу молюся!

                     Господи ,помилуй , з нами хресна сила!

   Хреститься до ікони.

                      Святий отче, сідайте,

Зі мною свято зустрічайте.

Ось вам на снідання вареники в сметані.

Сьорбайте потрошку...

Піп.              А де моя велика ложка?

Солоха.       Зараз принесу, а ще й ковбасу...

Піп.              Не треба, їстиму руками,

Аби сидіти поруч з вами.

Який у вас чудовий стан!

Якби не мій духовний сан,

То я б вас взяв собі за жінку...

Солоха. Та годі вам! Куштуйте шинку.

   Піп їсть, а потім сідає поближче до Солохи.

Піп. Люба Солохо! Дозвольте спитати.Що це таке у вас гарне?

Солоха. Рука!

Піп.              Ой, яка добра, ой, яка чиста!

Ой, яка біла, чудова яка!

Люба Солохо! Дозвольте спитати:

Що це таке у вас?

Солоха. Шия моя...

Піп.             Ой, таку гарну, таку білу шию

Та й зроду-віку не бачив я!

Люба Солохо! Я хочу сказати,

Та підібрати не можу слова...

   Стукіт у двері.

Піп (перелякано).Ой, хтось постукав до вашої хати!

Солоха. Хто це прийшов?

Голос із-за куліс. Це пан голова...

Піп.              Ой, заховайте! Ой, поспішайте!

Мене врятуйте, о, Боже мій!

Щоб не побачили нас добрі люди...

Солоха. Лізьте, панотче, у торбу мерщій!

   Солоха допомагає попові заховатися у величезну торбу в кутку сцени.

На сцену виходить пан голова.

Солоха.        Ой, пане! Де це вас так носило?

                      Як же вас снігом затрусило!

Голова.        Та це проклята завірюха!

Промерзли в мене ніс і вуха.

Така вже бісова погода!

Якби оце не ваша врода,

Якби вас щиро не кохав,

Тоді б я зовсім вже пропав!

Прийшов, Солохо, до вас у хату...

   Стукіт у двері.

Голос із-за куліс. Дозвольте поколядувати...

Солоха. А хто ви такі?

Голос із-за куліс. Ми — колядники.

Хай вам, добрі люди, завжди добре буде!

Щоб були здорові, щоб були багаті...

Голова.        Сховай мене, Солохо,

кудись у своїй хаті,

Бо як мене побачать...

Солоха.       Ховайся тут, козаче!

В куточку притулися,

Сиди — не ворухнися.

   Голова за допомогою Солохи ховається в другу величезну торбу й сідає в куточку сцени поруч із попом. На сцену виходять колядники, співають колядки.

Солоха.        Ось вам, друзі, паляниці,калачі і варяниці,

                      Галушки і пампушки — щастя повні мішки!

Колядники. Спасибі, що дозволили поколядувати,

                      А ми підемо далі — мир у вашу хату!

   Колядники, тягнучи за собою торби з попом і головою, ідуть за куліси. На сцену виходить Вакула.

Вакула.       Якби мені не тиночки та не перелази,

                     Ходив би я до Оксани по чотири рази!

                     Гарна дівчина, красуня, я її кохаю,

                     А вона мене і зовсім вже не помічає!

                      І сміється, і глузує, дражниться і коверзує.

                      Бідолашний я, мовчу, аж-но плакати хочу!

                      А терплю, одначе, тільки б її бачить!

   На сцену виходить Оксана, виконує пісню.

Вакула.        О ти, дівчино, горда і пишна!

                     Чом ти до мене з вечора не вийшла?

Оксана.       Я ходила на музики,

                     Загубила черевики...

Вакула.        А я продам свої бички,

куплю тобі черевички.

Дозволь на тебе хоч дивиться.

Оксана.        Хочу такі як, у цариці!

Щоб каміння там було, позолота й срібло,

Щоб були не прості, ще й підбори золоті.

Як черевички відшукаєш —

Я тебе щиро покохаю!

А зараз я, дівчата, хочу танцювати.

    Оксана з групою дівчат в українських костюмах виконують український

танок, потім ідуть за куліси.

Вакула.        Де шукати черевички,

                      їй-Богу — не знаю!

                      Піду в Пузатого Пацюка

                      поради спитаю.

    Вакула йде за куліси, виходить Пацюк із мискою вареників, які їсть

руками.

Ведучий.      Встає Пацюк і зітхає,

півдня штани вдягає,

І сам, хоч вже великий,

не взує  черевиків.

   На сцену виходить Вакула.

Вакула.        Шановний козаче!

Що мені робити,

Якщо мене Оксана не хоче любити?

Пацюк.        Їж вареники в сметані

І забудеш про кохання.

На мене краще подивись

І собі ось так навчись.

    Тим часом Чорт тихо підкрадається до Пацюка і забирає у нього миску з варениками.

Пацюк.        А де ж вареники поділись,

                     Куди це вони провалились?

    Іде за куліси шукати вареники.

На сцену виходять діти в костюмах вареників.

Вареник 1.  Ми — вареники пухкі,

                     Нас робили із муки.

Вареник 2.  Сиром наштовхали,

                     Маслом поливали.

Вареник 3.  Поки ви не з'їли нас,

                     Потанцюємо для вас!

   Вареники виконують танок. По закінченні йдуть за куліси.

Вакула.        Ні, тут поради не знайду,

                     Краще я собі піду.

   До Вакули підкрадається Чорт, хапає його за рукав.

Вакула.       Тьху, та щоб ти вже пропав!

Як мене ти налякав!

Згинь з очей та й пропади,

Чорте поганий! Хоча...

Ану, вези мене в столицю

До самої імператриці!

Поїдемо по черевики.

Ну, швидше ти, чортяча пико!

    Вакула підсовує Чорту під ніс кулак.

Чорт.          Та вже везу, везу, не лайся!

                      Поїхали, за хвіст чіпляйся!

   Вакула сідає Чорту на спину, і вони зникають за кулісами.

   На сцену виходить Цариця Катерина з придворними дамами.

   Під урочисту музику вони обходять сцену й зупиняються. Із-за куліс виїжджає Вакула, сидячи на Чортові.

Вакула. Ах, судариня, приїхав я з Диканьки...

Цариця Катерина. Вы с ума сошли! Куда вас черт несет?

Придворні.   До чего дошел народ!

                       Во дворец уже идет!

                       И царям совсем проходу не дает!

Цариця Катерина. Недосуг болтать мне с вами,

Занимаюсь я делами:

Государственньый совет изучает монумент!

Вакула.          Ах, судариня, так у мене справа,

                        Ваша світлосте, прошу, допоможіть!

Моя дівчина кохана, і зовуть її Оксана,

Ходить боса — їй нема чого носить!

Придворні.     Как ужасно! Как ужасно!

                        Помогите ей, несчастной!

Цариця Катерина. Я должна -уж, так и быть,

                         Башмачки вам подарить!

   Дає Вакулі черевички.

Вакула. Повезу я їх Оксані, дуже дякую вам, пані!

Цариця Катерина. Государственный совет .

                         Продолжает менузт!

   Вакула сідає Чортові на спину, і вони зникають за кулісами. Цариця Катерина з придворними дамами теж залишають сцену. Із-за куліс виходять колядники. Вони тягнуть за собою торби, в яких сховалися піп та голова.)

Ведучий 2.    Тим часом всі колядники додому

                        Притягли мішки.

Дівчина 1.      Ой, які мішки! Дівчата,

Затягнемо їх у хату!

Дівчина 2.      Що там ворушиться?

                        Мабуть, паляниця.

   Із торби вилізає піп. Перелякані колядники з криками відступають.)

Піп.                 Вже треба, мабуть, вилізати,

                        Бо ще з'їдять мене замість поросяти.

    Голова теж вилізає з торби і штовхає в бік попа.

Піп.                Хто мене у бік штовхає?

Зовсім сорому не має,

Ще й рипить, як тарантас! '

Ой, та це ж мій кум Панас!

Що ж ми тепер за козаки,

Як посідали у мішки?

Голова.           Це Солоха у тім винна,

Що запхала нас в торби!

   Виходить Солоха.

Солоха.          Замовкніть краще, козаченьки,

Бо обскубу вам вуха!

1 кожному таке буде,

Хто жінок не слуха!

Хлопець-колядник. Не журіться, козаченьки, бо сьогодні свято.Краще піти Новий рік разом зустрічати.

    Із-за куліс виходить Оксана й виїжджає на Чортові Вакула з черевиками в руках.)

Вакула.          А я чорта за хвіст піймав,

Щоб людей він не лякав.

Привіз Оксані черевики,

Щоб ходила на музики.

Чорт.             Більше вас лякати не стану,

Буду добрим і слухняним.

Солоха.          Люди добрі! І я з вами

Хочу помиритись,

Щоб ні з ким сьогодні в свято

Більше не сваритись!